Четвертого серпня 2014 року минуло 160 років від дня народження славетної української актриси, корифея української сцени, першої Народної артистки України, однієї з найяскравіших драматичних актрис у театральному просторі кінця XIX – початку XX століть – Марії Заньковецької.

Марія ЗАНЬКОВЕЦЬКА

4.08.1854 - 4.10.1934

Це допомагало їй відчувати своїх героїнь емоційно сильно, сприймати їхні біль, страждання, радощі, як власні. Заньковецька грала на сцені українських жінок. Образи, які вона створила, порівнювали з найкращими образами світової класики. У цій жінці з безоднею в очах, з мелодійним голосом, надзвичайною пластичністю рухів, легкою ходою, сучасники відчували величезну силу душевних переживань. Вона прагнула до самореалізації і заряджала своїми емоціями всіх навколо.

Її друзями були відомі українські письменники і діячі культури того часу, як старшого покоління, так і молодшого. Драматурги писали для неї п'єси, поети присвячували вірші.

Талант Заньковецької, її яскрава особистість вражали А.Чехова,
М. Грушевського, С. Петлюру, Л. Толстого, П. Чайковського, Лесю Українку, М. Рильського, І. Рєпіна, І. Буніна та багатьох інших.
Сорок років життя віддала артистка українській сцені, відродженню й утвердженню національного театру й українського слова.

Сучасники вважали, що її могутній талант зробив би честь найкращій європейській сцені.

Даниною пам'яті актриси є музей Марії Заньковецької у Києві, який існує понад сорок років. Даниною її пам'яті став і Фестиваль «Марія», що народився у Києві чотирнадцять років тому, ініціатором якого є народна артистка України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, актриса Національного театру ім. Івана Франка Лариса Кадирова, яка близько 600 разів зіграла на театральному кону роль Марії Заньковецької.

Її називали «зорею українського театру», ювілеї її творчості перетворювались на великі свята культури і театру.

Наталя БАБАНСЬКА

Марія Костянтинівна на сцені, в образах своїх героїнь, жила Любов'ю і «закликала у суфлери почуття».

Їй пропонували служити в імператорських і приватних театрах Петербурга й Москви, але актриса залишилася вірною рідній українській сцені.

«Феномен Заньковецької» полягає в тому, що гучну славу здобула актриса українського театру, якому в Російській імперії XIX століття відмовлялося у праві на існування, а коли й дозволялись вистави українською мовою, то з величезними цензурними обмеженнями.

Творчості Марії Заньковецької були притаманні поетичність і гострота почуттів, той особливий український національний код, який мали Тарас Шевченко, Микола Гоголь.
Історія її життя – це історія любові, історія єдиного на все життя драматичного кохання до Миколи Садовського.